безтурботно

Видали Буковскі в моєму перекладі!

Нарешті я дозріла до того, щоб видати книжку, яку сама переклала! Це щоденник останніх років життя улюбленого Чарльза Буковскі «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси». Назва, яка назва, ах!.. Я жила в цьому тексті від ранньої весни 2017. Саме тоді Мірек дав мені його почитати, і з першого рядка я зрозуміла, що перекладатиму його. Він одразу в голові звучав українською, цьому неможливо було протистояти. Тепер я хочу, щоб він зазвучав в головах багатьох, особливо в головах моїх друзів.

Над книжкою також працювали:

- художнє оформлення — Євген Самборський;
- редактор перекладу — Мірек Боднар;
- редактор — Ярослав Довган;
- коректор — Алла Журава;
- верстка — Денис Овчар.



Чарльз Буковскі до останнього дня залишався тим, ким хотів. Він той, хто все життя годував собою слово, але уник його пастки. «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси» — щоденник останніх років його життя, який він почав писати за два з половиною роки до своєї смерті і закінчив за рік до неї.

Чим обідає Буковскі в ці роки, про що пише тоді, коли матроси з усіх сил намагаються захопити його корабель? Він пише про те, що споглядає з корабля: касирів на іподромі, коней, своїх дев’ятьох котів, надокучливих кореспондентів, улюблених композиторів класичної музики, критиків, комп’ютери, книжки інших письменників, куски безглуздості життя і, врешті-решт, кінець, що вже видніється на видноколі. Пише, як завжди, з ненавистю і ніжністю.

Для чого Буковскі пише у свої останні роки? Як завжди — для того, щоб врятувати свою власну задницю. Для чого ми знову читаємо Буковскі? Як завжди — для того, щоб врятувати свої власні задниці.



Замовити книжку Чарльза Буковскі «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси» можна безпосередньо в нас за посиланням https://bit.ly/2LvFrbf або придбати в книгарнях країни.
безтурботно

Видали нову книжку!

Вільяма Блейка вперше видано українською в книжковому форматі. В жовтні 2019 року у видавництві «П’яний корабель» вийшла друком збірка його вибраних віршів і прози «Пісні Невинності і Досвіду». Книжка містить елементи доповненої реальності.

Вільям Блейк — англійський поет і художник, якого можна сміливо назвати візіонером і який залишається актуальний і цікавий навіть сьогодні, за майже два сторіччя після своєї смерті. Список тих, на кого вплинув Блейк, доволі непересічний: прерафаеліти, Вільям Батлер Єйтс, Карл Ґустав Юнґ, Олдос Гакслі, Аллен Ґінзберґ, Джим Моррісон, Боб Ділан, Джим Джармуш... Чим Блейк здобув таку популярність? Без сумніву, деміургічністю, метафоричністю, авторським символізмом, але передусім — баченням, яке витримало навіть випробування забуттям: тридцять років по Блейковій смерті на його спадщину майже не звертали уваги.



В художньому оформленні «Пісень Невинності і Досвіду» використано ґравюри самого автора. Над книжкою працювали перекладач Лесь Белей, художник Дарця Веретюк, редактор перекладу Христина Михайлюк, редактор Ярослав Довган, коректор Алла Журава, дизайнер Денис Овчар.

Завдяки розробці команди GlixAR паперова книжка стала також мультимедійним обєктом. Завантаживши однойменний безкоштовний додаток на мобільний пристрій, відкривши його і навівши камеру на обкладинку, зворот чи будь-яке зображення, що відкриває розділ книжки, читачі мають змогу спостерігати за тим, як оживають ґравюри Вільяма Блейка.

Наразі книжку можна замовити безпосередньо у видавництві, а в грудні 2019 вона стане доступна в книгарнях.
безтурботно

Видаємо нову книжку!

Наше видавництво «П’яний корабель» розпочинає передпродаж своєї нової книжки, повного зібрання віршів українською мовою чеського поета-бітника Вацлава Граб’є «Блюз для божевільної дівчини». Поезія «графа блюзу», як називають Вацлава Граб’є  — це суміш шалу чорного джазу, сентиментальності епохи Відродження і центрально-східноєвропейських реалій. Це дивна любов до молодих дівчат, що живуть на вулицях Праги, до солдатів, що повертаються з війни, до дітей, що несуть прапори, до міцного алкоголю, чоловіків у барах, сиґаретного диму і музики. За його поезією можна вивчати мапу Праги, біль військових, життя в системі і те, як закохуватися в божевільних дівчат.
Над виданням працювали:
- перекладач Софія Челяк;
- художники Володимир Гавриш і Марія Гавриш;
- редактор перекладу Ірина Забіяка;
- редактор Ярослав Довган;
- коректор Алла Журава;
- дизайнер Денис Овчар.

Ціна книжки за умовами передпродажу — 120 грн (повна ціна — 180 грн). Для того, щоб замовити книжку, потрібно заповнити коротку анкету, перейшовши за посиланням https://bit.ly/2FkQQXH. Передпродаж стартував 02 травня і триватиме до 17 червня включно. Вихід книжки заплановано на кінець червня 2018 року.
Буду вдячна за вашу підтримку і замовлення!
безтурботно

Пост книжкового снобізму-2

Мірек називає ту літературу, яка мені зазвичай найбільше заходить, "лозунговою, плакатною літературою", "літературою гасел". Це такі тексти, які можна шматувати на цитати, деконструювати без втрати цілісності, жонглювати їхніми частинами. Це тексти, в яких більшість слів - це кулі, що потраплять в ціль. Чим менше в тексті випадкових, холостих слів, тим більше він мені подобається. Влучне поєднання кількох, зазвичай дуже небагатьох слів, створює каскади образів і смислів. І чим менше слів, тим більшими мені здаються ці каскади. Я завжди поділяла думку, що "афоризм - це добре відредаґований роман".

Натомість Мірек надає перевагу "літературі нудній настільки, наскільки нудною має бути добра література", як я завжди її характеризую. Він любить оці широкі полотна, розлогі, неспішні оповіді, нагромадження деталей, які в кінцевому підсумку зводяться до якогось одного образу чи сенсу. Він кайфує від стилю, я - від смислу.

Мені стало цікаво, чому так сталося, адже в житті ми читали плюс-мінус те саме. Мірек трохи більше, звісно. Подумала і дещо зрозуміла. Я дуже швидко і багато читала в універі. Не завжди зі своєї волі. Три романи різними мовами на тиждень для нас було нормою. Так була складена програма. І я підсіла на цей темп, я звикла до того, що мене бомбардують смислами. Я можу ними повноцінно насолоджуватися тільки на високій швидкості. Мені стає нудно, якщо темп сповільнюється, якщо одне речення передає тільки одне значення, не кажучи вже про один абзац чи одну сторінку. Я повинна постійно бігати смисловими лабіринтами. Інакше мені просто нецікаво.

Натомість Мірек багато читав, працюючи в книгарні "Лілея". Основний масив так би мовити "обов'язкових" текстів він прочитав протягом того періоду. Як я собі уявляю, читав він неквапливо, без жодних дедлайнів, відволікаючись хіба на те, щоб подивитися на ноги чергової відвідувачки. І відповідно навчився спокійно насолоджуватися процесом. І читання, і споглядання.

Оці темпи читання і відповідно темпи обробки інформації, взяті колись, досі грають дуже важливу роль у нашому повсякденному житті. Я говорю дуже швидко і багато (але думаю все одно швидше і більше, просто, на щастя, не встигаю все висловлювати). Мірек говорить повільно і мало, але влучно. В нас часто через це трапляються смішні ситуації. Наприклад, я на кухні щось готую і кричу йому: "Ти відписав на лист N?". Поки звук дійде, поки Мірек включиться в ситуацію, зрозуміє, про який лист ідеться, згадає, чи відписав на нього, і відповість, я вже встигну в умі написати список покупок, придумати новий пост в інстаґрам "Корабля" і згадати, що Аксель виграв даунхіл в Борміо в 2013, але забути, що питала Мірека. Він відповідає: "Ага, ще вчора". Я собі думаю, що вчора Аксель не міг виграти даунхіл в Борміо, бо вчора був супергігант у Валь-Ґардені, і кажу "Що вчора?". Мірек: "Відписав". Я: "На що відписав?" Мірек: "На лист". Я: "На який лист?" Мірек: "На лист N! Христя, виключи Шерлока!" Оцей мій звичний режим інтенсивного думання він називає "режимом Шерлока". Я його звичний розслаблений стан називаю "режимом Ватсона". Хоча він воліє вважати себе Майкрофтом. Джек Горобець казав: "A gentleman allows a lady to maintain her fictions". Я подумала, що корисно робити й навпаки і керуюся правилом: "A lady allows a gentleman to maintain his fictions".

До чого я це все? До того, що вважайте на те, що і як читаєте. Воно матиме на вас ефект протягом всього життя. І ще прочитайте ст. 334-335 роману Пєлєвіна "iPhuck 10", якщо досі цього не зробили. Там про це ж, тільки красивіше.

безтурботно

Пост книжкового снобізму

Я стараюся читати постійно, щоб тримати мозок в тонусі. Останнім часом почала записувати назви книжок, які прочитала. Нещодавно проглянула список і зрозуміла, що чим далі, тим менше текстів мене по-справжньому чіпляють. Зараз я говорю суто про художню літературу. Кілька років тому вирішила прочитати класику 20-го століття, ту, яку не встигла в універі, всі ці антиутопії, книжки з різних рейтингів, ті, за які давали премії. Прочитала ключові з них і можу сказати, що ці тексти, безумовно, треба знати. Але їх достатньо прочитати один раз, до них не повертаєшся. Це якісні, продумані і грамотно написані тексти, але навіть найбільший з них по своїй силі не зрівняється з одним маленьким віршем Буковскі. Принаймні для мене. Я люблю жорстку літературу, літературу на межі фолу, а то й за цією межею. Я люблю не те що вихід із зони комфорту, я люблю коли текстом мені роблять боляче, за умови, що роблять це красиво. Я люблю, коли інтелектуально мене переграють чи навіть виграють. Я люблю, коли мене тикають мордочкою в мене ж. Таким чином я можу зрозуміти щось нове. На це відчуття підсідаєш, його прагнеш знову і знову, це наркотик, його шукаєш в нових авторах. І, на жаль, майже не знаходиш. Тому постійно повертаєшся до улюблених, перечитуєш або постійно шукаєш ще щось їхнє, що ще не читав, не видане, малознане. Для мене такими авторами є Буковскі, Гессе, Довлатов, Пєлєвін, Шекспір, ранні вірші Жадана, «Перверзія» Андруховича, Мірек (для мене він перш за все був поетом, а вже потім всі ці побічні ефекти: одруження, спільний бізнес). Я постійно повертаюся до їхніх текстів. За останні три роки я відкрила для себе тільки одне нове ім’я, автора, який здатен мене вивернути навиворіт. Це Луї-Фердінан Селін. При чому для цього він міг б написати тільки одну книжку, «Подорож на край ночі». Її цілком достатньо, щоб змінити обличчя літератури. Ще один текст, який мене дуже зачіпив останнім часом, це «Непрості» Прохаська. Це дивно, що аж тепер, але нарешті я до них дозріла. Все решта Тарасове я читала і перечитувала багато разів. А ось до «Непростих» в мене був непростий шлях, я кілька разів починала і не могла. Але дуже тішуся, що вичекала правильної миті. Для мене цей текст одразу став надважливим. І нарешті цього року в мене випала нагода і появилося достатньо часу заглибитися в тексти автора, з яким маю радість бути знайомою та певною мірою дотичною. Це надзвичайно потужна нелінійна, афористична проза, в якій невимушена гра словами, чи навіть радше звуками, відкорковує тебе, міксує і залпом випиває. Тобі здається, що ти її п’єш, але насправді вона тебе. Наразі я не маю права називати ім’я автора, але маю сподівання колись його видати. Ну і так, щоб двічі не вставати, ми працюємо над виданням нових книжок, в нас у роботі з 10 проектів, але нам самим цікаво, який з них втілимо першим. На жаль, не все залежить від нас, знову маємо важкі перемовини з правовласниками і не тільки. Але обіцяю, що скоро все проясниться, і ми далі видаватимемо наш улюблений гардкор.

безтурботно

The Sign of Four (Stories)

Після того, як я проаналізувала кожен сезон «Шерлока» з точки зору певної природної стихії, то подумала, що Борхес, як завжди, має рацію, історій ж всього чотири – про пошук, про укріплене місто, яке обороняють і штурмують герої, про повернення і про самогубство бога. І хай скільки б у нас було часу, ми будемо їх переказувати, у тому чи іншому вигляді. Отже:
Сезон 1 – Пошук
Я розумію, що «Шерлок» – це детективний серіал, у ньому завжди шукають розгадки та злочинців. Але в цьому сезоні пошуку особливо багато. Перша серія починається тим, що і Шерлок, і Джон шукають співмешканця, потім Шерлок порпається у смітниках, щоб знайти рожевий телефон. Вбивця шукає жертву в натовпі, у самій гущі міста, тимчасом як Шерлок шукає того, хто може полювати в самій гущі міста. У другій серії Шерлок шукає конкретну жертву, якій адресовано послання в банку, разом з Джоном по всьому місту шукають китайські графіті, в цирку шукають китайського акробата, в бібліотеках жертв та у своїй бібліотеці шукають книжку, яка є в кожного, і всі разом із злочинцями шукають нефритову шпильку. У третій серії шукають флешку з оборонними планами, власника взуття, тіло із закривавленого автомобіля, шлях попадання інфекції в тіло телезірки, Ґолема і, як фінальний акорд, супернову Ван Бюрена на картині Вермера. Фактично весь сезон тільки те й роблять, що шукають – речі чи людей.
Сезон 2 – Укріплене місто
У першій серії Лондон, як, зрештою, і всю країну, «штурмує», хоче взяти під контроль і поставити на коліна домінаторка Ірен Адлер. Звісно, не без допомоги Моріарті. Не раз штурмують приватні оселі героїв (ага, мій дім – моя фортеця): американці штурмують помешкання самої Ірен Адлер, вони ж – квартиру на Бейкер-стріт, Ірен Адлер теж неодноразово проникає в помешкання Шерлока та Джона. У другій серії «Баскервіль» як військова база є метафорою укріпленого міста, в яке просто так не потрапиш, хоча Шерлоку та Джону, звісно, вдається. До того ж, вся та місцевість «в облозі страхом» через гігантського хаунда. Ну і на помешкання Генрі Найта теж неодноразово зазіхають. Третя серія розпочинається взяттям Моріарті Тауера, Банку Англії і тюрми Пентонвіль – трьох оплотів Лондона як міста, культурного, фінансового та оборонного. Потім Моріарті легко руйнує «облогу» правосуддя і сам бере «в облогу брехнею» про Шерлока спочатку Скотленд-Ярд, а згодом і все місто. Далі намагається взяти в облогу Шерлока, приставивши снайперів до його друзів, але це йому не вдається, як дізнаємося з наступного сезону.
Сезон 3 – Повернення
Спершу після двох років фіктивної смерті до життя повертається Шерлок. Ледь не з того світу, з вогнища на честь Гая Фокса, до життя повертають Джона. У другій серії до життя повертають майже вбитих «кривавого стражника» і майора Шолто. До життя багаторазово повертається чоловік-одноденка. У ній же ж на кілька секунд повертається Ірен Адлер, але Шерлок каже їй: «Out of my head. I am busy». У третій серії Шерлок вже вдруге за сезон повертається до життя, цього разу після пострілу Мері. Після того він вбиває Маґнусенна, відправляється у вигнання, яке передбачає смерть за шість місяців, але триває лише чотири хвилини, і знову ж таки повертається, бо повернувся і мертвий Моріарті. Суцільні повернення.
Сезон 4 – Самогубство бога
Думаю, ніхто не заперечуватиме, що в координатах фільму, його персонажі – це боги. Перша серія закінчується фактично самогубством Мері, адже як по-іншому назвати те, що вона кидається під кулю, призначену Шерлоку. У другій серії Шерлок іде на вірну смерть, як від наркотиків, так і від рук Калвертона Сміта, щоб врятувати Джона Ватсона. А в третій серії на самогубство готові всі, дехто його і здійснює, як от комендант «Шеррінфорда». Коли Евр наказує Шерлоку вбити Майкрофта чи Джона, то обидва наввипередки готові на самопожертву. Натомість Шерлок приставляє дуло пістолета собі до голови і теж цілком готовий до самогубства. «Голмс вбиває Голмса» – як же ж насправді добре Моріарті знає Шерлока!.. Всі готові, але, на щастя, ні Шерлоку, ні Джону, ні Майкрофту не довелося його вчинити. Що залишає примарні надії на п’ятий сезон, але ж яку історію вони тепер розповідатимуть?!.
безтурботно

The Sign of Four (Series)

У попередній серії я розповідала про окремі цікаві моменти серіалу «Шерлок», ніяк їх не узагальнюючи. Тепер спробую подати щось менш-більш схоже на цілісну концепцію. До неї я дійшла не без допомоги Мірека, ходила по хаті та повторювала «Вода, вода... Чому так багато води в четвертому сезоні?! До чого вона?! Підсвідомість? Глибокі води дитинства? Банально, нудно...» На що Мірек запропонував: «Може, кожен персонаж – це певна стихія? Чи кожен сезон – це одна зі стихій?» І я задумалася. Чим більше думала, тим більше знаходила підтверджень того, що в кожному сезоні домінує якась одна природна стихія. Отже:
Сезон 1 – Земля
У першій серії Шерлок і Джон дуже багато переміщаються по землі як фізичному об’єкті, ганяються за тим таксі. Саме по собі таксі – наземний вид транспорту та основний елемент сюжету. Друга серія починається кадром з глиняними чайниками, зробленими, як не важко здогадатися, із землі. По сюжету основні жертви часто подорожують на інший бік земної кулі як планети, а саме до Китаю. Навіть про колишнього однокурсника Шерлока і водночас замовника розслідування ми знаємо, що він двічі на місяць має далекі перельоти (теж член «Чорного лотоса»?). У третій серії загадки вибудовуються навколо взуття (яким, як це не дивно, ходять по землі), зниклого з машини тіла жертви, яке, як виявилося, перемістилося знову ж таки на інший бік земної кулі, просто цього разу в протилежному напрямку, в Колумбію. Протягом всієї серії Шерлока тролять, бо він не знає, що Земля як космічний об’єкт обертається навколо Сонця. Ну і основна загадка серії, супернова Ван Бюрена, теж пов’язана із землею, як одним з космічних об’єктів, з якого відкриваються певні перспективи на Всесвіт. В цьому сезоні я чітко спостерігаю так би мовити масштабування землі.
Сезон 2 – Повітря
Ключовий елемент першої серії – повітряний вид транспорту, а саме літак з покійниками як приманка для терористів. Щоправда, він таки не взлетів. До того ж в цій серії вперше бачимо такі допоміжні речі, безпосередньо пов’язані з повітрям, як бумеранг, який вбиває, та гелікоптер (вперше), який забирає Джона до Букінгемського палацу. У другій серії наркотичний туман (як згусток повітря) є водночас і місцем злочину, і його інструментом. Тут все зрозуміло. Основним, можна навіть сказати іконічним кадром другого сезону, є, безумовно, падіння Шерлока з даху лікарні. Чи, радше, політ. Як птаха. Думаю, тут теж все ясно без коментарів.
Сезон 3 – Вогонь
У першій серії саме цього сезону Джона намагаються спалити у вогнищі в ніч Гая Фокса. В ній же ж логічно Шерлок та Джон рятують Будинок парламенту (Вестмінстерський палац) від великого вибуху, але кадр палаючої будівлі добре закарбовується у нашій пам’яті. В третій серії ми бачимо, як минуле Мері, а саме флешка з ініціалами A.G.R.A., горить у вогні. Чому саме у вогні? Вони що не могли придумати іншого способу її знищити?! Не вірю. У цій же ж серії дуже багато вогнепальної зброї. Мері стріляє в Шерлока, Шерлок стріляє в Маґнуссена (до речі, вперше він когось вбиває не просто морально). З цього ряду вибивається тільки друга серія з весіллям Джона та Мері. Але вона мені взагалі трохи вибивається з усього серіалу, надто ніжна. З неї в цьому контексті запам’ятовуються тільки вогні нічного клубу, в якому Джон та Шерлок святкують stag party.
Сезон 4 – Вода
Ну і нарешті вода. Цей сезон просто тоне у воді!.. Кульмінація першої серії відбувається в акваріумі, але до того ми бачимо басейн, в якому боряться Шерлок та Ай Джей, трохи ґотичну зустріч Шерлока та Мері в зливу, спостерігаємо, що розгадка приходить до Шерлока, коли він стоїть над водою на Воксхольському мості. В другій серії лже-Фейт приходить до Шерлока в зливу. У водах Темзи Шерлок топить її револьвер. Коли Шерлок забігає до будинку нового психотерапевна Джона, то одразу накидається на вазу з водою, випиває її та просить чистої. Навіть Місіс Гадсон обзиває Майкрофта земноводним – рептилією. Місце дії третьої серії, Шеррінфорд, – це острів серед води. Коли Шерлок захоплює човен, він називає себе піратом (реалізовуючи дитячу мрію, але то так, до слова). Джона ж рятують з води, з майже затопленого колодязя, з якого раніше не вдалося врятувати Віктора Тревора. Як нам і анонсували в спеціальній різдвяній серії (в якій, до речі, Рейхенбахський водоспад займає чи не найважливіше місце, адже там перемагають Моріарті) – це глибокі води...
Саме тому робити п’ятий сезон немає сенсу. Цикл замкнувся.
Але щодо моїх нотаток – то to be continued!.. #Шерлок #Sherlock
безтурботно

The Game Is On!


Я дуже люблю фільми, в яких немає жодного випадкового, непродуманого кадру чи репліки. Я люблю, коли все, абсолютно все, кожна деталь, має значення. Саме тому мені так подобається «Шерлок». Нарешті в мене появився час перечитати ориґінальні оповідання Конан Дойля і спокійно передивитися (десь учетверте) всі серії всіх сезонів. Кожного разу це неймовірний кайф! Це фільм-лабіринт, фільм-головоломка. Ну, ви в курсі, підозрюю. Тепер я вирішила записувати всі цікавинки, які помічала. А їх з кожним переглядом помічаю чимраз більше. Мені нецікаво просто співставляти епізоди з оповіданнями, знаходити суто літературні алюзії. Це нудно, це зробити може кожен, усе ж на поверхні. Мені цікаво шукати глибші сенси, приховані ходи чи просто суто англійські жарти. Творці «Шерлока» страшенно люблять гратися, вибудовувати каскади смислів, залучаючи при цьому загальнокультурний бекґраунд. «То чому ж мені не погратися у відповідь?» – подумала я. Навіть якщо ця гра місцями нагадуватиме «гру в бісер». Сьогодні я почну з легкого, просто розповідатиму про окремі класні деталі, а згодом спробую подати цілісну концепцію, хоча навіть у мене їх є кілька. І кожну з них я можу обґрунтувати. Завжди любила софістику. І ще поясню, чому мені здається, що п’ятого сезону не буде.
Я знаю, що за 7 років про цей серіал написано дуже багато, висунуто сотні гіпотез. Хоча я не сиджу на тематичних форумах, я трохи знайома з найпопулярнішими ідеями. Але нижче я наводитиму суто свої спостереження. Якщо хтось уже десь таке чув, нічого дивного. Сказано багато. Але для мене це були власні відкриття, у цьому і була вся фішка – самій щось побачити. Отже:
1) У другій серії першого сезону («Сліпий банкір») Шерлок та Джон ідуть по Трафальґарській площі, піднімаються сходами позаду колони Нельсона.



У цей час між ними відбувається такий діалог:
JOHN: Where are we headed?
SHERLOCK: I need to ask some advice.
JOHN: What?! Sorry?!
SHERLOCK: You heard me perfectly. I’m not saying it again.
JOHN: You need advice?
SHERLOCK: On painting, yes. I need to talk to an expert.
Британські глядачі ну або ті, хто добре вчив в школі тему «London is the capital of Great Britain», впізнають локацію та логічно припускають, що зараз Шерлок та Джон зайдуть до Національної ґалереї (будівля з колонами позаду Нельсона), щоб отримати пораду експерта. Але ні, горизонт очікувань ламається, вони повертають за ріг будівлі та зустрічають чувака, який малює графіті. Дотепно, чисто по-англійськи.
2) У цій же ж серії Шерлок проглядає свою бібліотеку та шукає книжку, яка є в кожного і за допомогою якої можна розгадати код китайських контрабандистів. Але в нього її немає.

Чому?! Тому що Шерлоку ця книжка непотрібна. Навіщо Шерлоку путівник по Лондону, якщо він знає це місто перфектно. У третій частині третього сезону («Його прощальна обіцянка»), коли Шерлок втікає з лікарні, а Джон пояснює Мері, що знайти його в Лондоні майже неможливо, то каже «Try finding Sherlock in London», що можна образно перекласти «Знайди голку в стозі сіна». Шерлок як в оповіданнях, так і в серіалі часто сам є Лондоном. Як на мене, відсутність путівника в його бібліотеці дуже тонко підкреслює цей лейтмотив.
3) Ви помітили, коли саме на стіні квартири на Бейкер-стріт вперше появився жовтий смайл, по якому Шерлок так любить стріляти? На самому початку третьої серії першого сезону («Велика гра»). На столі навіть стоїть балончик з жовтою фарбою.



Звідки ж він міг взятися?! Нічого не нагадує? Балончик перейшов сюди з попередньої серії. Шерлок узяв його в китайських контрабандистів/циркових артистів за лаштунками і таки не віддав, намалювавши в себе на стіні пародію на їхній шифр. Знущається.



4) І ще одна ідея, дуже фантасмагорична. У третій серії Шерлок повинен наочно довести, що картина Вермера – підробка. Мені здається, що на цьому тема голландського живопису не закінчується. Чи не помітили ви алюзії на одну дуже відому картину голландського художника? Придивіться до сцени, в якій Джон відвідує співмешканку покійного працівника музею.



Нічого не нагадує? Зверніть увагу на колористику, зауважте дзеркало в круглій рамі з такими ніби пелюстками. Особисто я тут чітко бачу «Портрет подружжя Арнольфіні» Яна ван Ейка. Тільки в дзеркальному відображенні, пропущеному через кілька століть. Навіть лампа є, така синя, настільна, пародійна. Портрет, до речі, зберігається в Національній ґалереї в Лондоні (див. пункт 1).



Кажуть, що це перша картина в історії живопису, для написання якої використовувалися оптичні прибори. Тому присутність в кадрі телескопа мотивована не тільки сюжетно. Це ще й легкий натяк. Взагалі цю роботу називають «портретом з тисячею секретів». Досі не доведено, чи зображені на ній чоловік та жінка були подружжям. Існує також версія, що цей портрет чоловік замовив після смерті жінки (нагадую – у серіалі на даному етапі чоловік, з яким ця жінка жила, вже мертвий). З іншого боку на ориґінальному портреті чоловік стоїть біля вікна (як символ зовнішнього світу). Джон у цьому кадрі теж стоїть біля вікна. Жінка ж навпаки – біля ліжка (як символ домашнього затишку), як і в кадрі з фільму. Такі аналогії можна шукати і знаходити безкінечно. Було б у мозку бажання повправлятися. Далі в серіалі важливу роль відіграє космічний об’єкт – супернова Ван Бюрена (насправді неіснуюча). А на честь ван Ейка названо аж два космічні об’єкти – астероїд та кратер на Меркурії. Ну таке, я одразу написала, що ідея фантасмагорична... Але мене пре її розвивати.
5) У другій серії другого сезону («Собака Баскервіля») дорогою до яру Дюера Джон бачить світлові сиґнали. Він думає, що це азбука Морзе, і розшифровує їх як U.M.Q.R.A (про цю абревіатуру є багато версій, поґуґліть при бажанні).



Але згодом, діставшись до місця, звідки йшли сиґнали, він бачить, що вони цілком випадкові – люди, які займаються сексом в кількох машинах, подають їх ненавмисно. «Що тут цікавого?» – скажете ви. А те, що англійською люди, які таким чином публічно займаються сексом, називаються «doggers». Шерлок, як ми пам’ятаємо, взявся за цю справу, бо клієнт сказав, що в дитинстві бачив, як його батька розтерзав саме hound, а не dog. Як бачимо, в цій місцині водяться і hounds, i dog(ger)s. Дуже філологічний жарт.
6) Чому антагоністи Шерлока пов’язані з яблуком? Маґнуссен (третя серія третього сезону «Його прощальна обіцянка») живе в Appledore. Ну ок, в ориґінальних оповіданнях Мілвертон теж живе в Appledore. Але чому Моріарті пише своє славнозвісне I O U саме на яблуці? Чому сценаристи залишили на столі саме яблука?



Тих яблук в історії було дофіґа. Яке з них вони обігрують? Давньогрецьке яблуко розбрату? Яблуко первородного гріха? Яблуко Робіна Гуда? Яблуко Ньютона? Яблуко Алана Тюрінґа (того, хто розшифрував «Еніґму», а згодом вчинив самогубство, залишивши надкушене яблкуко)? Яблуко Джобса? Я не знаю... «Every fairytale needs a good old-fashioned villain apple». Але, враховуючи репліку Майкрофта «I was remarkable, but Eurus was described as an era-defining genius, beyond Newton», а Моріарті «дружив» з Евр, то може таки яблуко Ньютона? Що думаєте?
7) Помітили, що на могилі Шерлока в третій серії другого сезону («Рейхенбахський водоспад») немає жодних дат? Ні народження, ні смерті. А в кінці спеціальної різдвяної серії 2016 року «вікторіанський» Шерлок дивиться через вікно на сучасний Лондон і каже «But then I’ve always known I was a man out of his time».



8) У першій серії четвертого сезону («Шість Тетчер») одним з ключових слів є «AMMO». Чомусь Шерлок і Майкрофт його трактують, як латинське «AMO» «я люблю». Де пропала одна буква M? Кого вона означає? Моріарті? Маґнуссена? Майкрофта? Мері? Чи, може, Моллі? Не може ж бути, щоб Шерлок та Майкрофт (який вивчив сербську за кілька годин) помилилися в елементарному латинському слові. До того ж, чому, коли Шерлок пише це слово, Майкрофт одразу читає його задом наперед «OMMA»?



«OMA» з одним M німецькою означає «бабуся». Можливо, Майкрофт інтуїтивно одразу розгадав, хто стоїть за крахом A.G.R.A. Вів’єн Норбері – ще та бабуся! Інтуїтивно, адже, як каже Шерлок: «Intuitions are not to be ignored, John. They represent data processed too fast for the conscious mind to comprehend».
9) До речі, чому саме Вів’єн Норбері? Норбері питань не викликає, це місце дії в ориґінальному оповіданні «Жовте обличчя». Але чому сценаристи обрали ім’я Вів’єн? Згадаймо, у що був одягнений Моріарті біля басейну в третій серії першого сезону, коли, власне, вперше представляється як Моріарті. Він був одягнений в шикарний костюм від Вів’єн Вествуд. Це не просто мої здогадки. Моріарті сам про це говорить, коли Джон хотів взяти його в заручники і трохи помнув костюм. Як на мене, це означає, що Моріарті причетний і до махінацій Вів’єн Норбері. Я ж казала, що це геніальний фільм!



10) Насправді в мене бідний кіноматографічний бекґраунд, але навіть мені це наскрізне «Save John Watson» четвертого сезону звучить як «Saving Private Rayn». Джон теж військовий. Усю ту серію, в якій його врешті остаточно рятують, витягають з колодязя, вони з Шерлоком у свою чергу грають солдатів, які рятують дівчинку в літаку. Коло замикається, уроборос.
11) У третій серії третього сезону («Остання справа») перші слова Евр до Шерлока, коли він почав грати на скрипці, такі: «Oh! Have you had sex?» А чим закінчується попередня серія? Есемес від Ірен Адлер. Здається, тут навіть не потрібно дедукції, щоб зробити правильний висновок.



12) Ну і метафора літака. Навіть маленька Евр в спогадах грається літачком.



Коли Шерлок нарешті знаходить Евр у її старій кімнаті, він каже їй: «Look how brilliant you are. Your mind has created the perfect metaphor. You’re high above us, all alone in the sky, and you understand everything except how to land». А чим у спеціальній різдвяній серії Моріарті лякав Шерлока? «Because it’s not the fall that kills you, Sherlock. Of all people, you should know that. It’s not the fall. It’s never the fall. It’s the landing». Єдина помилка, якої припустився Моріарті, полягає в приземленні. Він думав, що неможливо допомогти при приземленні. Шерлок довів, що можливо. При чому двічі: на своєму прикладі в третій серії другого сезону і на прикладі Евр у фіналі.
To be continued!.. #Шерлок #Sherlock
P. S. За розшифровки реплік дякую http://arianedevere.livejournal.com/